Вас вітає сайт Великогаївської сільської ради!
П`ятниця, 23.06.2017, 08:07
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 385

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Історія сіл громади

Головна » Статті » Видатні постаті громади

Отець Володимир Чубатий, декан Кудринецький (1895 – 1949)

До когорти тих, хто загинув, обстоюючи свою віру, належить і Кудринецький декан із Станіславської єпархії о. Володимир Чубатий.

Володимир Чубатий народився 9 січня 1895 року у багатодітній родині Луки Чубатого і Анни з Сатурських,  де був наймолодшим сином. Родина проживала на хуторі Гаї Ходорівські, що адміністративно входив до Тернополя, і була досить відомою, оскільки Лука Чубатий на той час був делегатом до Тернопільської міської ради від довколишніх хутірних поселень. Володимир у ранньому віці втратив матір, яка померла перед початком війни 1914 року, і залишився вдвох з батьком, бо старші сестри пішли своїми життєвими дорогами. Згодом вони стали дружинами священиків: Теодозія, 1880 р. н., вийшла заміж за о. Семена Стецька і стала матір’ю видатного діяча українських національно-визвольних змагань Ярослава Стецька; Ольга була заміжня за о. Дмитром Сеньківський, а Антоніна за о. Миколою Винницьким.

Навчався Володимир Чубатий у Тернопільській державній гімназії, яку закінчив з відзнакою у 1914 році. З гімназійних років знався із Йосифом Сліпим, майбутнім Митрополитом, який був на три класи старший.

Юність майбутнього священика припала на буремні роки Першої світової та громадянської воєн, що значно відбилося на його долі. Воєнні роки перебував удома, а з поверненням австрійської влади вступив у Львівську духовну семінарію, та незабаром довелося перервати навчання. 1918 року, перед проголошенням ЗУНР, в останні дні жовтня Українська Національна Рада використовувала деяких семінаристів як кур’єрів для передачі по різних повітах Галичини інструкцій і наказів про перебрання влади від австрійської адміністрації. Володимирові Чубатому доручили маршрут Львів – Копичинці. Доставивши в Копичинці листи Дмитра Вітовського, він вже не міг повернутися до Львова, бо почалася українсько-польська війна. Працював у Тернополі в різних українських установах і благодійних організаціях. Деякий час жив у Великих Гаях, займав посаду війта, а в більшовицький період село вибрало його головою ревкому. Батько його, Лука Чубатий, був заарештований царською охранкою ще в час відступу російських військ і вивезений вглиб Росії. Повернувся вже після революцій із вкрай підірваним здоров’ям і 1920 року помер.

Володимир Чубатий закінчив духовну семінарію у 1921 році. У цьому ж році одружився із Мартою Сеньківською, дочкою відомого у Тернополі міщанина-господаря Семена Сеньківського.

Радісним і величавим було їхнє весілля, яке відбулося 30 жовтня 1921 року. Про це можемо судити хоча б з того, що розповіді про цю пам’ятну подію передались їхнім дітям, і вони добре знають, що старостою на весіллі їхніх батьків був о. Сембай, а серед гостей були отці Пасіка, Ратич, канонік Громницький. Шлюб давав у тернопільській церкві Різдва Христового старенький отець Григорій Чубатий, споріднений з родиною Сеньківських. Весілля відбувалося за всіма народними традиціями, місце покійної матері зайняла старша сестра Теодозія, дружина о. Семена Стецька і мати Ярослава Стецька, а під час благословення хор священиків виконував «Де згода в сімействі».

  У грудні 1921 року Володимир Чубатий разом з братом своєї дружини Іваном Сеньківський одержали священичі свячення з рук Владики Бояна у церкві Святого Духа у Львові. Так щасливо починалася священика доля о. Володимира Чубатого. Перше назначення отець дістав у с. Великий Глибочок біля Тернополя, потім коротко був сот рудником в с. Грабовець, теж коло Тернополя. А 1924 року перейшов на парохію с. Кам’янки Скалатського повіту, бо там помер о. С. Стецько і залишилась вдовою сестра Теодозія з трьома дітьми.

1925 року родина Стецьків перебралася до Тернополя, а о. Володимир Чубатий дістав назначення на нову парохію с. Присівці Коршилівка, де працював до 1930 року.

У 1930 році о. Володимир був назначений парохом с. Шупарка Борівського повіту Станіславської єпархії. Тут відкрилося перед ним широке поле для священичої і громадської діяльності. У цьому селі в той час, як згадує син отця Євген чубатий, суспільні відносини, що склались під впливом різних політичних впливів, були не дуже відрадними. Село заворушилося, почалися справжні суспільно-релігійні баталії. Принципова позиція пароха, його енергія і дипломатичний хист у значній мірі спричинились до перемоги національно свідомих сил. У селі задіяли громадсько-допомогові товариства «Сільський господар» і «Самодопомога», відбулись великі Місії отців-редемпористів, регулярно проводилися реколєкції.

1940 року о. Чубатому вручають посаду декана Кудринецького деканату на місце померлого о. Капустинського із Мельниці-Подільської. Пізніше ліві сили і деструктивні елементи, які в роки війни і після неї вислуговували перед кожною владою, в роки першої більшовицької окупації спробували помститись священикові за свою поразку, але не встигли довести справу до кінця. Майже чудом вдалося о. Чубатому уникнути арешту в перші дні війни і залишитись живим. Якесь передчуття змусило його залишити село і виїхати до родини в село Великі Гаї саме в той день, коли почалась німецько-радянська війна. Енкаведисти, які приїхали арештувати отця, не застали його вдома. Видно, ще не настав час його жертви, ще якусь місію на цьому світі призначив йому Господь.

У 1941 році о. чубатий брав участь у посвяченні символічної могили в Борщові в пам'ять жертв більшовицького терору, де виголосив полум’яну проповідь, разом з ним там промовляв о. Шишурак із Сапогова.

З часом можна було помітити наслідки впливу о. Чубатого на свідомість селян. Його син згадує, що немало людей, які раніше були у протиборстві до священика і релігії, у роки повторної більшовицької окупації в 1944 році вже змінили свої погляди і стали на боці національно свідомих сил. Отець Володимир Чубатий невпинно закликав у сіх до всепрощення, не відвертався і від тих, хто був в опозиції до його поглядів, терпляче і переконливо звертався до тих, що потрапили у ворожі тенета.  

Та вже наближався час і самому зазнати жорстокого впливу  ворожих сил.

Від квітня 1945 року, після арешту греко-католицьких єпископів, о. Володимир чубатий, як і всі священики, відчув початок акції репресивних органів, спрямованої на з’єднання Української Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою. Щораз частіше до нього звертаються  як представники «ініціативної групи», так і державні чиновники з вимогою «підписати православ’я» та прийняти юрисдикцію Московської патріархії.

У листопаді 1945 року капітан НКВД Боготюков, якого уповноважили займатись релігійними справами, уже відкрито погрожує о. Чубатому жорстокою розправою, але отець категорично відмовляється переходити на православ’я. перед святом св. Миколая його викликають у районний центр до уповноваженого у справах релігії і забороняють відправляти в церкві. Церкву закривають, отець відправляє вдома. Згодом звідкись пішли чутки, що вже можна відправляти у церкві, і о. Чубатий знову відправляє в основній церкві в Шупарці, а також доїжджає до сусідньої церкви в с. Новосілка Костюкова. В останні дні 1945 року до о. Володимира Чубатого одного вечора зайшли двоє старшин УПА, довго розмовляли про церковні справи, про вимоги більшовицької влади і про можливі репресії. Було очевидно, що тиск влади наростає і найближчі дні будуть тяжкими. Отець був готовий до арешту. На одній з проповідей наприкінці 1945 року він прилюдно сказав: «Одна лиш смерть може звільнити мене від присяги, яку я зложив Богові і нашому Митрополитові».

Чекати довго не довелось. На святвечір 1946 року у село приїхали українські партизани, все село піднесено колядувало з ними, а вдосвіта другого дня Різдвяних свят село було оточене частинами НКВД та армійським батальйоном. Отець чубатий відправляв у церкві Службу Божу. У проповіді, під час якої не міг приховати свого пригнічення, закликав своїх парафіян дотримуватись всього того, чого він навчав їх та що велить рідна Церква. Насправді, він прощався зі своїми вірними. Під кінець відправи у церкві з’явилися чекісти.

Як тільки священик з родиною повернулися до хати, до них криками вдерлася група озброєних чекістів. Один з них підійшов до о. Чубатого і грізно закликав: «Кто такой?» «Католицький священик», відповів отець. «Пашьол…», і заштовхав священика до парафіяльної канцелярії. Що там за закритими дверима діялось, рідні отця вже не бачили, лише чули крик, брутальну лайку, вимагання якихось документів і між тим удари та стогін. Цілий день тривав обшук, особливо цікавили їх рукописи отця, дещо заставляли зачитати, обшукали і церкву, ризниці, престол, змусили відкрити ківот, шукали там зброю. З хоругв зняли блакитно-жовті стрічки і дуже тішились цими «бандеровскими» доказами. Обшукали і горище на бані Церкви, шукаючи криївок партизанів. Пізно вночі закінчили цю ревізію і забрали отця з собою. Ще цілу добу тримали заарештованого священика у селі під вартою в одній селянській хаті, бо ще продовжували свою «мас акру» по селі. І хоч нікого з партизанів не знайшли, багатьох селян забрали. Ввечері 9 січня 1946 року чекісти і військо відходили із села, скінчивши цю дводенну акцію і забравши з собою о. Володимира чубатого та інших арештованих.

Отця-декана тримали у сумнозвісній чортківській тюрмі, але контактів з рідними не допускали. У березні почали приймати передачі, але побачень не дозволили. Суд відбувся 5 квітня 1946 року, за статтею 68-ою отця Чубатого засудили на 15 років каторжних робіт. Про це рідні довідалися приватно від начальника військового гарнізону Дзотова, який квартирував на приходстві і досить людяно ставився до родини репресованого священика.

Восени 1946 року о. Володимира Чубатого етапом  з дрогобицької тюрми вивезли в Казахстан, м. Джезказган. А родина отця мусила покинути Шупарку. Бо довідались. Що готується вивіз родини арештованих осіб. Божа опіка допомогла переховатись і виїхати в інші сторони до рідні. В 1947 році отця-декана Володимира чубатого перевезли до Воркути. Там він і помер 7 травня 1949 року.

У червні 1949 року надійшов лист від співтоваришів по недолі. Написаний о. Тарнавським. Яким повідомлялося родину про відхід о. Чубатого «в кращий світ» 7.05.1949 р. та захоронення 11.05.1949 р. на місцевому тюремному цвинтарі за межами тюремної оселі.

До кінця своїх днів о. Володимир Чубатий був вірний Українській Греко-Католицькій Церкві і, не задумуючись, офірував життям заради неї, проживши всього 54 роки. Жертва його, як і багатьох інших священиків, стала фундаментом теперішнього відродження нашої Церкви. 


Категорія: Видатні постаті громади | Додав: Lysykanych (31.01.2010)
Переглядів: 1115 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: