Вас вітає сайт Великогаївської сільської ради!
Середа, 23.08.2017, 16:56
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 386

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Історія сіл громади

Головна » Статті » Релігійне життя громади: історія та сьогодення

Постання церкви Пресвятого Серця Ісусового

             На початку ХХ століття у Великих Гаях проживало небагато людей. Гаї були околицею Тернополя. Та все ж потреба мати свою церкву назріла. Місце розташування було вибране біля дороги. А оскільки ця земля була у власності господаря, то її треба було відкупити. Фундаторами Церкви стали місцеві господарі, а також вся гаївська громада. Вистави, фестони, коляди, вертепи – всі заходи, які проводились у селі спрямовували виручені кошти на спорудження храму. Архітектором був запрошений знаменитий будівничий Тернополя Андрій Фалендиш. При великому авторитеті і обізнаності отця Громницького громаді було оформлено позику в банку під відсотки.

        Розпочалася народна будова. Камінь возили фірами з ближнього села Застінка. Семен Сеньківський дав багато дубового лісу. Саме з його дуба було зроблено дерев’яний хрест. З дубів Сеньківського хрести були зроблені в багатьох місцях Тернопільщини.

            Майстром кладки мурів був Василь Гладкий. Роботи було дуже багато. Хто мав яку вільну хвилину, йшли на будову. Люди працювали самовіддано, без ніякої платні. Адже це було святе діло – зводити храм.

            У 1920 році основне будівництво було завершене. Священиків для відправ Святих Літургій присилали із Середньої церкви міста Тернополя, бо гаївська церква була дочірньою від неї. Перші Служби Божі відправляли отець Яким Сеньківський (1896 – 1941), отець Володимир Чубатий (1895 – 1949), отець Степан Ратич (1890 – 1968), отець Іван Пасіка, отець Мар’ян Кашуба та інші.

            В часи Першої світової війни в 1918 році у церкві був розміщений шпиталь. Цвинтаря в Гаях тоді не було – хоронили людей на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі. Звичайно, церква в Гаях була греко-католицькою. Під час і після Другої світової війни (1939 – 1945 рр.) почалися жорстокі утиски і гоніння греко-католицьких священиків. Сталінська влада всіма засобами переманювала їх на православя або знищувала. Знищувала надзвичайно жорстоко – арештами, катуванням. За вироком безбожницької влади загинули мученицькою смертю отець Яким Сеньківський, Мар’ян Кашуба, Володимир Чубатий. Церква опустіла.

            Не зрікались гаївчани греко-католицького обряду, ходили на служби в монастир, поки той ще тоді не розігнали. Це був 1948 рік.

            У 1950 році на Сибір вивезли 50 гаївських родин. Церкву відвідувало дуже мало людей, останні служби відправляв отець Петро Герета. Потім і зовсім не правилося. В 1960 році церкву перетворюють на склад типографії.

            Панує безбожний комуністичний режим. Дітей примушують славити Леніна і партію, формують безликий, безнаціональний «совєцький» народ. На Різдво чи Великдень – суботники зі збору металолому, макулатури. Всюди запанували страх і зневіра на якісь переміни. В 1962 році з церкви вивозять всю церковну утвар, ламають іконостас, образи, світильники. Вивезли то все і кинули в полі під Кипячкою, там воно і зігнило. Напередодні того святотацтва люди винесли з церкви Чаші, Євангеліє, фелони, закопали дзвони…

            1986 рік. З приходом Михайла Горбачова оживилася праця по відкриттю церкви в селі. З клопотанням до найвищої московської влади звернувся п. Роман Кордуба з Австралії. Прислали комісію. Гаєвські люди теж взялися за діло. Активісти Тарас Вавринів, Мирослав Вівчарик, Борис Бойко почали збирати підписи та заяви від жителів села. Всі документи підписував пан Мирослав Вівчарик (він був уже на пенсії).

            1 січня 1989 року одержали перший дозвіл.

            4 січня – остаточний дозвіл відкрити гаївську церкву.

            До Різдва залишалось 3 дні. Але громада зуміла до цього великого свята навести порядок. Андрій Радик вантажівкою вивозив сміття, засклили вікна, жінки мили, замітали. Скребли. Робота кипіла в руках. З домів поприносили килими. Покривала, образи, рушники, діставали сховане.

            На різдво зібралася сила силенна народу. Стояли щільно на подвір’ї, дорозі, аж до пошти. Різдвяну літургію відправляв отець Василь Козій. Згодом вибрали перший церковний орган – двадцятку. Скарбником стала Іванна Баран.

            Багато праці рук і серця віддав Тарас Вавринів. За фахом інженер-електрик, а душею – високопатріотичний чоловік, він був у багатьох справах і організатором, і виконавцем. Йому щонайактивніше допомагав Михайло Корпан. Працювали люди самовіддано і багато. Раділи успіхам, згадували тяжке минуле і молилися. Молилися вже у своїй, навіки своїй церкві.

                                            Підготували Ольга Майка та Надія Процайло 

   


Категорія: Релігійне життя громади: історія та сьогодення | Додав: Lysykanych (02.02.2010)
Переглядів: 720 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: