Вас вітає сайт Великогаївської сільської ради!
Середа, 13.12.2017, 02:19
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 391

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Історія сіл громади

Головна » Статті » Історичні довідки

Депортовані з рідної землі

         З 9 вересня 1944 р. до кінця 1946 р. тривала депортація українців із Лемківщини, Холмщини, Надсяння і Підляшшя в УРСР. Згадані території носять збірну назву «Закерзоння». Депортація була організована спільно радянським та польським урядами. В першій половині переселення роль сили, що вирве українців із батьківських земель, взяли на себе загони польського підпілля, зокрема Армії крайової та Батальйонів Хлопських. Починаючи з 1943 року, військові загони польських підпільників нападали на українські села, грабували й палали їх, вбивали безневинних людей. Деякі села, зокрема Сагринь, Піскоровичі, Павлокома, Малковиці, Люблінець, Березка, Терка та інші були суцільно вимордовані польськими лоївками, в кожному з них загинуло від 300 до 100 жінок. Дітей, літніх людей. Це згадували і Юрій Галько, Марія Яким, Ядвіга Висоцька, Марія Ухан та інші депортовані. Тільки чудом вдалось уникнути розстрілу Михайлу Козаку, коли село Ційків Ряшівського повіту оточили польські бандити, які розстрілювали безборонних жителів. На його очах поляки винищили сусідську сім’ю, багатьох односельців. 

        З кінця серпня 1945 р. до терору польського підпілля приєднались і підрозділи Війська Польського (армія нового комуністичного уряду Польщі) в кількості понад три дивізії (чверть всіх польських військових сил). Зокрема 34-й полк ВП дощенту спалив і вимордував село Завадка Морохівська. Перелік спалених польськими військами українських сіл є достатньо довгим. Тому люди були змушені писати заяви на «добровільний» виїзд. Замість того, аби зупиняти бандитські напади, польські солдати самі перетворювались на розбійників. Це підтверджують і свідчення Марії Яким, про те, як на Великдень 1946 р. солдати розстрілювали всіх жителів села Завоза Лісовського повіту, які йшли на Службу Божу. «Села горіли день і ніч. Повстанські сотні та відділи самооборони захищали наші домівки від поляків. Постійно чути було постріли, кулеметні черги, вибухи гранат. Вночі вийдеш надвір, а все небо пломеніє: то з однієї. То з іншої сторони заграва  палаючих хат», згадує жінка. Коли горів Борхів, село, в якому народилась інша депортована Людвіга Висоцька, то всю околицю було видно. Вдень постійні дими на горизонті, сморід згарищ. Польські солдати забрали в її родини троє коней, кілька корів. Ніби татарські часи повертались.

            Загалом із відвічно українських земель було депортовано понад 482 тисячі українців.

            Відповідно до урядових планів основна маса депортованих направлялась у східні області, вони мали взяти участь у відновленні зруйнованого війною господарства. Окрім цього, республіканське керівництво прагнуло не поселяти «заражених» самостійницьким духом людей у Західній Україні, де формування УПА чинили активний опір радянській владі. Розселюючи людей по 2 – 5 сімей в селі, урядовці сподівалися поволі асимілювати закерзонців до рівня звичайних радянських людей.

            Спочатку частина закерзонців теж висловлювала бажання поселитись якнайдалі від кордонів і польського терору. Дехто повірив пропаганді польського підпілля про відновлення Речі Посполитої в «історичних кордонах» і тікав подалі на схід. Проте найчастіше бажання закерзонців переїхати в Східну Україну було скоріше волею чиновників переселенських комісій, що формували ешелони. Тому у східні області прибуло понад 150 тисяч закерзонців. Хоча надалі більшість людей старались у будь-який спосіб селитись на Західній Україні.

            Після поселення на сході УРСР депортовані зіткнулись із рядом проблем, найгострішою з яких була відсутність житла. На вересень 1945 р. його отримали менше третини приїжджих. Всі інші жили в підвалах. Руїнах будинків, землянках, тулились по кілька сімей в одній кімнаті. Німецькі колонії, де мали розселити новоприбулих, виявилися або зруйнованими, або зайнятими різними державними установами. Саме так у Ворошиловградську область була вивезена родина Ганни Данило. З усіх меблів у маленькій хатині, куди їх поселили, була лише принесена із колгоспної скирти солома. Стіни були заштукатурені сумішшю глини й кінського гною. На їх батьківщині коні мали кращі умови, ніж тепер отримали люди.

            Не кращим був стан із наділенням землею – індивідуальних земельних ділянок, як це обіцялось в угоді, переселенці так і не отримали. Навпаки, всіх примусово записали в колгоспи. Тих, хто пробував протистояти цьому – ув’язнювали. Залишки майна були «усуспільнені» місцевими колгоспами. Єдиною альтернативою була майже безоплатна праця в колгоспах та на клаптиках городів. Свою роль зіграли також незвичний для горян клімат та незнання російської мови. Тому невдовзі почалось масове переселення  десятків тисяч закерзонців у західні області УРСР, де ще збереглось приватне землекористування.

            Залізницею, пішки, запрягши у вози корови, переселенці місцями добирались у Західну Україну. На Східній залишилось лише 10 – 15 % - ті, хто з якихось причин не зміг виїхати. Внаслідок голодомору 1948 р. практично всі вони загинули. Більше місяця тікала з Кіровоградської області родина Єви Зендран. Їхати довелось возом, запряженим двома коровами. Траплялось, що по кілька днів нічого не їли. Після приїзду в Гаї спали під відкритим небом в руїнах старого будинку, на землі. 21 листопада 1946 р., прокинувшись, діти побачили, що їх вкрив сніг. Та світ не без добрих людей, і цього ж дня переселенців запросив до себе жити заступник тодішнього голови сільради. В нього вони перебували цілу зиму.

            Офіційно уряд УРСР дбав про депортованих – було прийнято велику кількість програмних документів, що мали сприяти швидкій адаптації нових громадян УРСР, але багато із запланованих заходів так і залишилось на папері і більшість проблем люди вирішували самотужки. Зокрема, Угода передбачала, що за місцем нового поселення люди мали отримати будинки, аналогічні до покинутих в Польщі, таку ж кількість землі, компенсацію за покинуті на батьківщині продукти, реманент та ін. Ця частина Угоди виконувалась вкрай незадовільно. На сході УРСР вільного житла фактично не було, а на заході депортованим мали віддати залишені польські хати. Проте часто їх віддавали чиновникам, підприємствам і колгоспам, військовим частинам, продавали. Деякі хати займали чи розбирали автохтони. Вкрай незадовільно виконувались і плани будівництва нового житла. Загалом до кінця 1947 р. із 5478 сімей, що ще залишались у Східній Україні, власне житло отримали 4509 сімей (82,3 %). У Західній Україні із 98314 сімей хати і квартири отримало 85426 сімей (86,8 %). Замість залишених у Польщі хат люди отримали руїни, хліви, підвали. На батьківщині родина, з якої походять Ганна Бунт і Марія Гепак, залишили нову велику, вкриту бляхою хату й добре забезпечене господарство справжнього ґазди. Тут вони отримали глиняну розвалюху з протікаючою стріхою. Жодної заміни залишених у Польщі стаєнь, стодол, возівень тут не було.

            Угода від 9 вересня 1944 р. гарантувала, що депортовані «розміщуються згідно їх бажанням або в колгоспному господарстві, або наділяються землею для ведення одноосібного господарства». Плани розселення більшості депортованих у східних областях автоматично робили Угоду фальшивкою – вся земля там була колгоспною. Поселенці східної частини УРСР заздалегідь були приречені на вступ у колгоспи, що й сталось до кінця 1947 р. попри вперте небажання закерзонців. У західних областях до кінця цього ж року землю, після тривалого очікування, отримали майже всі бажаючі, проте в менших масштабах, ніж це було на Закерзонні. В середньому ділянка складала 2,83 га на господарство.

            Починаючи з 1944 р. хвилі суцільної колективізації залили й західну частину республіки. Тому замість залишених на Лемківщині 13 гектарів орної землі родина Марії Уран отримала безоплатну працю в колгоспі, куди забрали все майно. Такий самий грабунок чекав і всіх інших депортованих у Великих Гаях. За рік роботи ковалем у колгоспі Юрій Галько з чотирма учнями заробив всього центнер пшениці.

            Згідно з угодою власті мали виплатити людям кошти за залишене у Польщі майно. Проте при оцінюванні майна в Польщі ціна занижувалась, а тут, при отриманні завищувалась. Так, Юрій Галько на місці поселення отримав стару хату й мінімум землі, хоча в Польщі його родина була далеко не бідною.

            Нестача продуктів харчування в 1945 р. й особливо 1946 – 1947 рр. була повсюдною, проте депортовані найгостріше відчували всі негаразди. Оскільки були найбіднішими. Їм компенсували лише невелику частину майна, залишеного на Батьківщині. Загалом по всій УРСР на кінець 1947 р. розрахунки частково було проведено із 56 % родин депортованих. 15 грудня 1947 року були припинені всі взаєморозрахунки.

            Замість українофобної, та все ж демократичної Польщі депортовані опинилися в країні, де за роботу платили мізер, де вибори були фарсом, де за зайве слово чекали мордовські та печорські табори, де саме слово Україна було під забороною.

            Становище депортованих у новій батьківщині було вкрай важким і своєю бідністю закерзонці виділялись навіть на непривабливому фоні розореної війною та голодомором країни. Депортовані ще довго залишались найбіднішою, найменш соціально захищеною та психологічно чужою часткою суспільства. В 1947 році завершився лише перший етап адаптації людей, яка тривала ще десятиліттями.

            Дослідження написане на основі спогадів згаданих вище людей. Що оселились у Великих Гаях і були опитані в 2004 – 2006 роках. Проте це далеко не всі. За статистикою. Кожен четвертий житель Терн опілля має корені на Холмщині чи Підляшші, Лемківщині чи Надсянні. Депортовані і їх нащадки, що живуть у Гаях, співають у церковному хорі, вчать дітей у школах та університетах, є депутатами сільської ради.

                                                        Підготував Володимир Кіцак   

 


Категорія: Історичні довідки | Додав: Lysykanych (25.01.2010)
Переглядів: 605 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: