Вас вітає сайт Великогаївської сільської ради!
Вівторок, 12.12.2017, 07:36
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 390

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Календар

«  Березень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Архів записів

Друзі сайту

Головна » 2014 » Березень » 17 » Слово, що вогнем пронеслося
12:10
Слово, що вогнем пронеслося

 Коли  на деревах ще  не розпускався цвіт, а на барикадах Євромайдану гинув цвіт нації, дехто з людей запитував і відповідав одночасно: „Чи дадуть нам цього року як слід вшанувати нашого Тараса у день його двохсотліття? Напевне, що ні...”

Даремно хвилювалися. Шевченку, який прожив коротке страдницьке життя, якого  „...за Україну замучили колись...”, і за його ж словами „...Мені однаково... Чи хтось згадає, чи забуде...” Поет та художник болів нужденним життям свого пригнобленого народу і нічого так не хотів, як бачити його щасливим та багатим, як він того заслужив. А слави не потребував. І у своєму прагненні завжди був щирим.

Такими ж щирими та не помпезнонадуманими заходами, як,бувало, в минулі часи, вшановували ювілей Шевченка цього року у Тернопільському районі. Я побувала на святкуванях у Великих Гаях і смію твердити, що до того часу не відчувала такого всенародного піднесення та згуртованості у дні, які у нас з любовю називають шевченківськими. Люди, маючи у душах траур за невинно убієнними на Євромайдані у Києві, стали дійсно єдиним цілим. Тим, до чого більше, як півтора століття тому, закликав Кобзар. 

У двох церквах одночасно у Великих Гаях недільного дня 9 березня відправлялась Божественна Літургія. Потім обидві парфії зустрілися біля входу до дубового гаю, де знаходиться погруддя Тараса. Священики о. Володимир та о. Роман відслужили заупокійну панахиду та у своїх проповідях до народу згадали про великого українця, який був сином кріпака, а сягнув світових вершин малярства та поетичного слова.

Учителька історії Великогаївської ЗОШ І-ІІІ ст. Ганна Шаварин, розповідаючи про життєвий та творчий шлях Тараса Шевченка, назвала його безсмертний Кобзар книгою Буття. „Для українця Кобзар – це друга книга після Біблії, - сказала педагог, -  Вивчаєш її та бачиш, що було, є і буде. Сьогоднішні буремні події в Україні, зокрема у Києві та Кримському півострові – правдиве тому підтвердження. Шевченко як пророк нації, знаючи минуле та живучи сучасним, вказав, що роззєднаністю українців завжди користали вороги. І не треба шукати їх далеко. Вони в нас під самим боком. Шевченко мріяв про оновлену Україну, де „...врага не буде, супостата...”, та знав, що це станеться не скоро, що проллється ще багато крові, поки буде рай на землі, якщо він можливий...”

 Ганну Шаварин доповнив сільський активіст Богдан Репета, який також об’єднав сучасні події на Євромайдані з пророчим даром Кобзара. 

       Великогаївчанин Іван Михайлович прочитав напам’ять уривок з  „Гайдамаків”, а Надія Онуферко – уривок з поеми „І мертвим, і живим, і ненародженим в Украйні і не в Украйні моє джужнєє посланіє”, основна думка якого: лише у національній єдності та братерстві – майбутнє нашої Вітчизни. 

Безсмертні рядки Тараса та поетичні твори про нього  читали учні та молодь з Великих Гаїв – ведуча дійства Соломія Стус, Олег Гавронський, , Софія Тимбак, Яна Андросюк, Віталій Лащ, Олег Депутат, Олена Сеник. Коли власного вірша прочитала юна Христина Ядчишин, присутні на дійстві не стримували сліз. Дівчина душею відчула заклик Шевченка до порозуміння, зуміла розрізнити ту дуже тонку лінію, яка єднає народ минувшини, сучасності та майбуття. Через серце цієї дівчинки пройшло усе страдницьке життя нашого поета і пророка. Юна, обдарована Богом душа Христини закликала народ нарешті зрозуміти своє призначення. 

Пісні на слова Тараса Шевченка та інші патріотичні твори виконали учасники народного хорового колективу з Великих Гаїв (мистецький керівник – Іван Віспінський). Люди співали разом з хористами, адже ці пісні – істинно народні.

З всенародним святом  - ювілеєм Кобзара,  громаду привітав сільський голова Великих Гаїв Олег Кохман. „Шевченкове слово з нами і в будні, і в свято, і в щасті, і в біді, - сказав голова, - воно допомагало нам на барикадах Євромайдану. Портрети великого Тараса у Києві були і є поряд з іконами. Його твори читали усі. З його словом жили та вмирали...” Олег Кохман розповів історію великогаївського прапора який загубився під час подій Помаранчевої революції і знову знайшовся  на Євромайдані. З ним вийшли інші люди. І це, напевне, знаково. Великогаївський прапор оберігали як святиню, щоб потім знову вийти з ним на боротьбу за справедливість. Цей  синьо-жовтий стяг ми повернули з радістю подібну до тої, яку відчувають батьки, коли знайшлась дитина, що пропала...”

На мітингу виступало багато людей, проте вони говорили стисло. Відчувалось: ніби думали, що кожне зайве слово, сказане ними, буде розцінено як словоблудство. Тому щирим серцем читали більше пророчу поезію Шевченка.

 Щемливо звучав у цей час і запис народної пісні  „Пливе кача”. На Євромайдані її вмикали, коли виносили у трунах тіла героїв для прощання. А тут вона ще раз нагадала про Небесну сотню. І багато великогаївчан з засвіченими лампадками пройшли біля їхніх портретів, поминаючи, згадуючи, плачучи.

Як мені розповіли люди, чи не вперше цього року ніхто з влади не вимагав сценарію святкування, як було раніше. Ніхто нічого не виправляв, не цензорував, не навчав, як має бути правильно. Сотні людей прийшли на мітинг не з тиску, а власної волі. Нікому не наказували нести свічки чи квіти. Люди все відчули самі та зробили те, що вважали за потрібне. Тому святкування стало дуже щирим  як всенародним, так і покликом серця кожного.

Сільський голова Великих Гаїв Олег Кохман познайомив мене з дуже гарною молодою людиною – двадцятишестилітнім  Тарасом Гарником, який більше півтора місяця був на Євромайдані. Маючи попередній досвід спілкування з людьми, які були в столиці у найважчі часи побиття студентів та журналістів, штурму беркутівцями барикад Майдану, інших гарячих та знакових подій сучасної української історії, наперед знала, що хлопець мені мало розкаже і про події, а тим більше, про свої враження. Люди, які пройшли крізь палаючий Євромайдан, град куль та розриви гранат, які бачили смерть своїх юних побратимів, стають небагатослівними. Вони вже інакше живуть та мислять.   Тому хлопець відповів на усі мої запитання стримано: „Я не хочу, щоб у моїй державі хтось коли-небудь крав”. І мені  у цю хвилину дуже хотілось, щоб у ці чисті очі великогаївчанина Тараса Гарника заглянув хоч хто-небудь з тих, хто посилав озброєних беркутівців на мирні акції протесту молоді, хто знущався над роздягненим українським хлопцем Михайлом Гаврилюком, допустив, щоб було стільки вбитих та покалічених,  хто нині намагається розпалити війну в Криму, хто нагло бреше про Євромайдан та його героїв. І вони б побачили у цих очах мирне небо та Божу благодать і зрозуміли, хто  насправді борець за правду, а хто бандит.

                                             Галина ЮРСА – ТРР „Джерело”. Фото автора

Категорія: Новини | Переглядів: 464 | Додав: Lysykanych | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: