Вас вітає сайт Великогаївської сільської ради!
Понеділок, 21.08.2017, 02:03
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 386

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Календар

«  Грудень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Архів записів

Друзі сайту

Головна » 2012 » Грудень » 23 » Cто славних зим Анастасії Скородень
20:50
Cто славних зим Анастасії Скородень

Помешкання Анастасії Скородень з Великих Гаїв Тернопільського району наповнилося веселим гомоном дітей, запахом святкової випічки, ароматами кави та цитрусових.  Так у нас, зазвичай, пахне свято. А у цій великій, дружній  родині  був особливий привід для урочистостей. Минуло 100 років з дня народження господині, доброї мами, бабусі та прабабусі сімейства Анастасії Скородень. Ще два роки тому пані Анастасії, як сказали її приятелі, було до снаги обходити гостей, жінка клопоталась по господарству, полюбляла готувати голубці та холодець. А нині через травму змушена лежати або знаходитись у інвалідному кріслі. Та, незважаючи ні на що, пані Анастасія зберегла добру память, почуття гумору. ЇЇ очі світяться  лагідністю, побожністю, добротою до людей та світу.

 Ювілярка народилася 12 грудня 2012 року у селі Оріховець сучасного Підволочиського району. Дуже рано вийшла заміж. Річ у тім, що дві заможні родини вирішили об’єднати свої морґи землі в єдине ціле для ефективнішого господарювання, а заодно посватати дітей. Так стала зовсім юна Анастасія Тарас дружиною Василя Скородня. З часом одне за одним зявилося четверо гарних діточок. Родина важкою працею на землі заробляла свій достаток, а  молодята любилися, жили у злагоді та мирі. Та недовготривалим був спокій. Сорокові та пятдесяті роки принесли на західноукраїнські землі сльози, розруху, репресії.

З покоління у покоління передається у родині Анастасії Скородень розповідь про останній бій та геройську смерть трьох українських повстанців, які сталися на горищі помешкання Анастасії та Василя Скородень в Оріховці Підволочиського району. Йшов 1945 рік. Країна загоювала рани, нанесені війною. Повсюди діяли загони українських повстанців. Місцеве населення ставилось до них із співчуттям та великою повагою, усіляко  допомагало. На горищі будинку пані Анастасії переховувалося троє вояків УПА. Якась недобра душа донесла енкаведистам про світло на стриху у нічний час, про те, що бачили, ніби туди хтось з родини часто носить їжу. Озброєні більшовицькі посіпаки зявилися раптово. Спочатку запропонували здатися, а коли почули, що хлопці готові вмерти, але не датися живими в руки ворогам, почали обстріл будинку. Відстрілювались і повстанці. Багато енкаведистів полягло у цьому бою.Завдяки умілим діям повстанців їм вдалося живими та неущкодженими покинути свій надійний сховок.

З того часу сімя зазнає переслідувань. Спочатку на десять років каторжних робіт у золотоносних копальнях Колими засуджено чоловіка Анастасії Скородень. А потім жінку з чотирма  дітьми, наймолодша тоді була восьмимісячним намовлям, на пятнадцять років висилають до Сибіру. Тяжко перживає Анастасія смерть своєї малесенької донечки у далекій Колимі. Бажання жити додають двоє старших діток та допитливий хлопчик Арсен – син родички, якого взяла на виховання, і завжди мала за рідного. Тяжка праця на шахті не зламали Анастасії. З часом там працюють і діти. До них приїжджає батько, який отримав звільнення. Родина заводить невеличку господарку. Бо, як кажуть, де українець, там, незважаючи ні на що, має оброблятись поле і свиня у стайні квичати. Родина Анастасії та Василя Скородень у холоднім Сибіру вирощувала картоплю, овочі, ростила сад та мріяла про повернення в милу серцю Україну, бо для пташки хоч золота клітка – все ж неволя.

Ця мрія стала дійсністю на початку шістдесятих років. Але не змогли Анастасія з чоловіком та дітьми оселитися у рідному гнізді в Оріховці. Там на цей час уже проживали інші люди, а документів, які б підтверджували право власності на будинок, у подружжя не було. Їх новою батьківщиною стали Великі Гаї, де родина, трохи розжившись, почала зводити власне помешкання.

Минав час, діти завели свої сімї, а ті, ставши дорослими, свої. У 1982 році Анастасія Скородень поховала свого чоловіка Василя, з яким у радості, а більше, у життєвих випробуваннях, прожила більше шістдесяти років. На долю пані Анастасії випав найважчий  хрест для будь-кого з матерів -  провести в останню путь  усіх своїх дітей: одних у малолітньому, інших - у старшому віці. Та ніколи не нарікала, не скаржилась. Горе закривала кожноденною працею та турботою про живих. Тому так нині її шанують дорослі онуки, правнуки та праправнуки від Арсена Круцьковського, якого завжди мала за рідного сина.

12 грудня 2012 року у домі Анастасії Скородень у Великих Гаях було людно. До столітньої ювілярки з щирими вітаннями та подарунками завітали сільський голова Великих Гаїв Олег Кохман, голова Тернопільської районної організації товариства Червоного Хреста України Ольга Нижник, голова обласної спілки політв’язнів та репресованих Дем’ян Чернець.

 Пані Анастасія дуже рада була почути привітання від Президента України із столітнім ювілеєм.

Тернопільський поет,  колишній вояк УПА, політв’язень Зиновій Сердюк прочитав для іменинниці вірша із своєї нової поетичної збірки „Бо настав такий час” про героїчну боротьбу українців за свою волю та незалежність. У спогади про далекі часи випробувань повернув ювілярку її побратим, член проводу Тернопільського обласного товариства політвязнів та репресованих Володимир Дідик.

 З ювілеєм Анастасію Скородень привітали працівники управління праці та соціального захисту Тернопільської РДА, Тернопільського районного центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). По-жіночому щиро звучали поздоровлення  від організації „Союз українок” з уст Марії Романюк та Надії Онуферко, директора місцевої школи  Оксани Кость.

Життєвим подвигом української жінки-патріотки захоплювались у цей день заступинк голови Тернопільської районної ради Роман Наконечний  та голова депутатської фракції ВО „Свобода” у Тернопільській районній раді Богдан Лихий, добрі приятелі та уся велика родина, яка прибула на ювілей Анастасії Скородень.

А по хаті бігали галасливі правнуки ювілярки. Хай вік їх буде довгий, а доля – прихильною

Галина ЮРСА.

Категорія: Новини | Переглядів: 454 | Додав: Lysykanych | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: