Вас вітає сайт Великогаївської сільської ради!
Вівторок, 17.10.2017, 23:38
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 387

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Календар

«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Архів записів

Друзі сайту

Історичні довідки про села громади

ГАЇ ВЕЛИКІ

Присвячую пам'яті мого близького свояка о. Івана (чернече ім'я Яким) Сеньківського ЧСВВ, безстрашного проповідника, замуче­ного більшовиками в Дрогобичі 1941 р.

Гаї ви, Гаї славні-пишні, В блакитну задивлену вись! Чи ваші черемхи і вишні Ще пахнуть тепер, як колись?

Чи звечора ще на калині Щебечуть дзвінкі солов'ї? Чи ви ще ті самі і нині, Обсипані цвітом Гаї!"

(Р. Завадович:  "Дорошівський Парафіянин" — поема-спогад, Чікаґо 1958)

 

З північно-східньої, південної та південно-західньої сторо­ни по залізничий шлях і ріку Серет оточують Тернопіль уро­жайні поля. З північно-західньої сторони, від львівського шля­ху по село Біла обливає місто великий став. За полями на схід і південь від міста росли ліси-чагарі і загайки, такі як Гаї Ходорівські, Гаї Малі, Гаї Щурові, Гаї Чумакові та інші. До більших гаїв-лісів належали Гаї Шляхтинецькі, Гаї Великі та ліси Петриківський (Чорний Ліс) і Березівський.

Завдяки своєму положенню та найближчому віддаленню від міста Гаї Великі були найбільш улюбленим місцем прогу­лянок, дозвілля та відпочинку міського населення, зокрема українського. При цьому варто підкреслити оригінальність Гаїв у тому, що це була комбінація спарвжнього лісу з селом, щось на подобу американських міст-парків. В цьому скривався особливий чар тієї місцевости. Гаї завжди були невід'ємною частиною Тернополя. Лише полська адміністрація створила з Гаїв окрему громаду, назначуючи війтом поляка з уваги на український характер населення (100%). Тернопільські поля займали дуже великий простір 50 квадратних кілометрів, а на схід тягнулися поля аж до села Русанівка. Деякі міщани жили у своїх хуторах-гаях, і від них залишилися назви цих гаїв.

Гаївчани уважали себе тернопільськими міщанами, з яки­ми були споріднені мішаними подружжями. Вони продавали в місті на базарі свої молочні продукти, городину, садовину. Ді­ти гаївчан ходили до тернопільської гімназії та інших міських шкіл. З рядів гаївської молоді вийшло багато священиків, учителів, кооператорів та громадських працівників. Гаї мали гурток "Рідної Школи", читальню "Просвіти", яку називали "Міщанським Братством", театральний гурток, добрий хор тощо.

Багато доріг, стежок вело з міста до Гаїв. Продовженням
вул. кн. К. Острозького була вулиця Гаєва, з якої починався
гаївський шлях
           "гостинець". Приємно було йти до Гаїв

насипом обабіч залізничого шляху до Підволочиськ. Та ма­буть найближче до Гаїв було польовою дорогою, що вела наліво від микулинецького шляху, зараз за мостом над за­лізницею до Березовиці. Обабіч тієї дороги, місцями досить глибокої, бігли стежки. Ідучи стежкою вліті, перед жнивами, ви любувалися житами та пшеницями, що достигали, заквіт­чані червоними маками, білими романами та синіми волош­ками. Колосся збіжжя під подувом легкого вітру коливалося, неначе морські хвилі. Не раз бувало, перед вами пострибав дорогою сірий заєць, або на зустріч виходила з жита сім'я хом'яків, вітаючи вас гавканням... Понад головою з шумом пролітала перепелиця, а відвічний мешканець полів жайворон, підлітаючи все вище та вище вгору, співав свою пісню Творце­ві. Він, здавалося, зависав у повітрі, щоб за хвилину стрімго­лов злетіти на землю і сховатися у збіжжі.

Радісно та весело було йти тією стежкою. Не відчуваючи втоми, ви опинилися нараз на горбі, звідкіля було вже видно верхів'я дерев. Ще пів кілометра вниз, біля хутора Василя Ді-духа, і ви вже в Гаях, у першому скраю лісі, що був власністю автора цих рядків. На галявах, зрубах, при лісових дорогах виринали з зелені чепурні хати гаївчан, оточені садами, горо­дами, пасіками.

На провесні, як лише сонце стопило сніг і вітер просушив землю, вибиралася тернопільська молодь до Гаїв на перші весняні квіти. Першими квітами весни були скорозріст-підсніжник, синя проліска та жовті дзвінки первенця лікарського "прімулі". А коли настав чудовий місяць травень, Гаї вкрива­лися свіжою зеленою шатою. Цвіли фіялки, спершу блідо-го­лубі, а згодом фіолетні, конвалія і черемшина.

В половині червня, коли кінчилось навчання у школах, по­чинались прогулянки молоді до Гаїв на суниці, полуниці та ранні черешні. Дуже часто перші, найкращі черешні падали жертвою непрошених гостей - - шпаків, ворон, сорок та інших птахів. Дехто з міщан мав у Гаях свої ділянки лісу-саду, у яких, побіч інших овочевих дерев, найбільше було самородних черешень.

Гаївчани мали свою гарну церкву під покровом св. Івана Христителя, у якій в день патрона відбувався урочистий храм-відпуст. Церква належала до тернопільської парафії, і її кож­ної неділі обслуговували наші священики: о. Тимотей Сембай, о. Іван Пасіка, о. Степан Ратич, о. Андрій Стасюк та інші. На храм св. Івана приходили з довколишніх сіл процесії включ­но з тернопільською із Свят-Успенської церкви. Велику Служ­бу Божу правив звичайно парох Тернополя о. кан. В. Грсмницький у сослуженні двох найвизначніших священиків, уро­дженців Гаїв - • о. Івана (чернече ім'я Яким) Сеньківського ЧСВВ і о. Володимира Чубатого. Після релігійних відправ гос­тили гаївчани своїх приятелів, прочан обідом, медом та ово­чами.

Найбільша празнична гостина відбувалася в домі Сеньківських, де заїжджалася вся велика родина. Це ж були іменини о. Івана; знаменитого проповідника, людини незвичайно лагід­ної та милої вдачі. О. Івана арештували в 1941 р. більшовики в Дрогобичі і вивезли на Сибір, і слід за ним загинув. Госпо­дарі частували гостей знаменитим питним медом та вишняком-черешняком власного виробу. Варто згадати при цьому про господаря дому, Семена Сеньківського, людину незвичайно побожну і працьовиту. Його день праці починався удосвіта і кінчився пізньо вночі. Роботи в нього було дуже багато. Треба було працювати в полі, в саді, в пасіці, допильнувати челядь, доглянути худобу. Свою працю починав він завжди з Богом. Щодня вранці ходив до Тернополя, до церкви Різдва Христового (Середньої) на першу Службу Божу. Від його дому до Середньої церкви було точно 4 кілометри, і він ніколи не пропускав Богослуження, не зважаючи на дощ, сніг чи мо­роз. Він листувався з митрополитом Андрієм Шептицьким. Листи, відповіді митрополита зберігав як найбільшу цінність, їздив також до Львова на авдієнції до митрополита. У віль­них хвилинах (звичайно в неділі і свята) любив читати книжки у своїй великій пасіці. Поруч пасіки Білинського у Чонрому лісі під Збаражем була це найбільша пасіка на Поділлі. Сеньківський записував різні події з життя, а навіть укладав по­божні пісні на честь Божої Матері.

В гаївському парку відбувались вліті фестини. їх влашто­вували "Рідна Школа", "Просвіта", "Молода Громада", "Сокіл", "Захоронка" та інші. У фестинах брала участь шкільна молодь, особливо "Пласт", члени "Молодої Громади", "Сокола" та ін­ші. Після фестину пізно ввечорі верталась, бувало, молодь до Тернополя маршовими колонами, співаючи бадьоро стрілецькі пісні, не втомлена цілоденною участю в іграх та забавах. Пісня поборювала втому.

Гаї були славні своїми садами. Це була заслуга Теодора Сеника, директора народньої школи в Тернополі (згодом його імени). Цей сеньйор наших вчителів був прекрасним садово-дом-пасічником. Він мав у Гаях власний сад. Сеник навчав гаївчан раціонально плекати садівництво, і в наслідок цього постали прекрасні сади, які вліті манили кожного своїми сон­цем налитими овочами. Звичайно у неділі і свята було багато прошених і непрошених гостей у садях гаївчан. Кожен хотів не лише "скоштувати" яблуко чи грушу, але також, як ніхто не бачив, нарвати цих овочів у торбу тх принести додому. Найбільше мороки з такими непрошеними гістьми мали Сень-ківські, які ніяк не могли допильнувати свого найбільшого в Гаях саду... Восени, коли ліс змінив свою зелену шату на золото-багряну і коли під ногами шелестіло опале листя, також мож­на було зустрінути в Гаях тернопільців. На деревах залиши­лися ще зимові яблука, груші чи сливи "венґерки", або во­лоські та лісові горіхи. Навіть узимі, коли сніг вкрив землю білою пеленою, а під ногами скрипів мороз, вибиралася сюди молодь на лижвах-"лещатах". Горби й долини в Гаях Вели­ких були прекрасним тереном для лижварів-спортовців. До Гаїв їздили взимі саньми наші міщани по дрова на паливо. Дрова ці вже заздалегідь були приготовані, або в крайньому випадку треба було зрубати якого граба чи суху черешню.

Побіч численних лісових птахів, що залюбки гніздилися у Гаях, були тут теж такі представники звіриного світу, як вивірки, зайці, сарни, куни, лиси та інші. Оповідали старі люди, що перед Першою світовою війною появлялися часом у Гаях навіть вовки. Найбільшої шкоди заподівали гаївчанам лиси. Зокрема було їх багато в сусідньому Березівському лісі. Останній раз у році відвідували тернопільці Гаї перед Різдвом. Сюди їздили вони до свояків і знайомих по мед до куті, по горіхи, сушені овочі на узвар, квашені яблука тощо. Під Свя­тий Вечір вибиралась молодь крадькома до Березівського лісу по ялинку.

                                                                                                                          В. Чубатий